СПЕЦИФІКА МОРАЛЬНОЇ ТРИВОГИ ТА СТАТУСІВ ІДЕНТИЧНОСТІ ПРИ НЕВРОТИЧНІЙ СТРУКТУРІ ОСОБИСТОСТІ

Анотація

Статтю присвячено дослідженню взаємозв’язку між моральною тривогою та розвитком ідентичності в осіб із невротичною структурою особистості. Актуальність проблеми зумовлена браком інтегративних теоретичних моделей, здатних охопити одночасно структурні та процесуальні виміри особистісного функціонування. Спираючись на психоаналітичну традицію, моральну тривогу визначено як внутрішньопсихічний феномен, детермінований напруженням між інстанціями Его і Супер-его, що знаходить вираження у переживаннях провини та сорому різного ступеня адаптивності. Шляхом аналізу концепцій З. Фройда, Д. Карвета, Ф. Шалквейка та С. Хардінг встановлено, що зазначений феномен не є монолітним: він охоплює діапазон від конструктивної провини, спрямованої на відновлення стосунків, до дезінтегруючого самозвинувачення персекуторного характеру з включенням хронічного сорому. Визначальним чинником положення суб’єкта на цьому діапазоні виступає ступінь ригідності чи гнучкості Супер-его. Окремо розглянуто питання співіснування двох концептуально різних вимірів ідентичності – структурного, представленого поняттям інтегрованої ідентичності в теорії О. Кернберга, та процесуального, відображеного в моделі статусів ідентичності Дж. Марсіа. Доведено їхню не ідентичність: збережена структурна інтеграція особистості невротичного рівня є сумісною з різними статусами ідентичності – досягнутим, закритим або мораторієм. За підсумками систематизації актуальних психоаналітичних і девелопментальних підходів описано три типові конфігурації: досягнута ідентичність у поєднанні з гнучким Супер-его і переважанням репаративної провини; передчасна закритість із ригідним Супер-его і домінуванням персекуторної провини та хронічного сорому; мораторій із амбівалентним Супер-его і нестійким характером моральної тривоги. Отримані конфігурації розглядаються як теоретичні моделі, що мають як діагностичне, так і психотерапевтичне значення. Окреслено напрями подальшої емпіричної верифікації теоретичних положень із залученням стандартизованих психодіагностичних інструментів