ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ РИЗИКУ ПОЯВИ КІБЕРЗАПАМОРОЧЕННЯ У ВІРТУАЛЬНІЙ РЕАЛЬНОСТІ

Анотація

У статті узагальнюється кіберзапаморочення як багаторівневий психоповедінковий феномен і пропонуються психологічні критерії ризику його виникнення для превентивного скринінгу перед VR-інтервенціями. Актуальність зумовлена поширенням VR у клінічній та освітній практиці й зростанням небажаних ефектів, що знижують прийнятність терапії. Дослідження зміщує фокус від сенсомоторних пояснень до психологічних чинників вразливості, які визначають поріг толерантності до сенсорного конфлікту й навантаження. Мета – теоретично обґрунтувати й систематизувати критерії ризику на основі аналітичного огляду з інтеграцією даних психометричних опитувальників, поведінкових проб, айтрекінгу й нейрофізіологічних індикаторів. Виокремлено чотири інтеграційні блоки: емоційно-регуляційний (тривожна чутливість, емоційна лабільність, тренована саморегуляція), когнітивно-перцептивний (когнітивне навантаження, ресурси робочої памʼяті й уваги, перцептивна гнучкість), особистісно-типологічний (нейротизм і зовнішній локус контролю проти емоційної стабільності та резилієнтності), мотиваційно-адаптаційний (позитивні очікування, внутрішня мотивація, біофідбек-підкріплена саморегуляція, що зменшують субʼєктивне навантаження у VR-сценаріях). Результатом є зведена таблиця критеріїв із категорією ознаки, коротким описом прояву, рекомендованим інструментом оцінювання та емпіричним підґрунтям, яка дає змогу перейти від реактивного реагування до превентивної стратифікації ризику на етапі планування сесії й персоналізації VR-сценаріїв за профілем користувача. Представлена концептуалізація окреслює психологічну компоненту кіберзапаморочення, придатну до кількісного вимірювання для безпечнішого та доказово обґрунтованого використання VR у психологічній допомозі, освіті й людино-комп’ютерній взаємодії.