ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ МОДЕЛЕЙ РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Анотація

У статті розглядається актуальна проблема сьогодення, яка полягає в збереженні та розвитку резильєнтності особистості. Проаналізовано ретроспективу дослідження феномену резильєнтності та описано три хвилі її дослідження. Означено терміни, якими часто замінюють поняття «резильєнтність», зокрема «стресостійкість», «психологічна стійкість», «життєстійкість», «психологічна пружність», «життєздатність», «стійкість до травми». Схарактеризовано вроджену та набуту резильєнтність. Окреслено й визначено три категорії резильєнтних людей: ризиканти, адаптивні та стійкі (власне резильєнтні). Виокремлено чотири види резильєнтності: фізичну, психічну, емоційну та соціальну. Зазначено, що резильєнтність – це біопсихосоціальне явище, вміщує особистісні, міжособистісні та соціальні атитюди та розгортається протягом певного часу; здатність психіки відновлюватися після стресових чи травматичних подій; резильєнтність розглядається як якість особистості та як динамічний процес; резильєнтність допомагає особистості в посттравматичному зростанні. У статті розглянуто три моделі резильєнтності: п’ятикомпонентну модель J. Clarke та J. Nicholson, шестикомпонентну модель Є. М. Потапчук та О. Р. Поліщук, а також семикомпонентну модель E. Morel. У першій моделі виділено такі компоненти, як оптимізм, орієнтація на рішення, почуття особистої відповідальності, гнучкість та відкритість, а також управління стресом і тривогою. У другій моделі описано оптимізм, соціальні контакти, самопроєктування, самоставлення, цілі, сенси. У третій моделі визначено оптимізм, орієнтацію на вирішення проблеми, почуття відповідальності, орієнтацію на майбутнє, фокус на мережу контактів (соціальна підтримка). самоусвідомлення, прийняття. Спільними для всіх моделей є оптимізм, копінг-стратегії, орієнтовані на вирішення проблеми, почуття відповідальності та соціальна підтримка.