ПСИХОЕМОЦІЙНІ ІНДИКАТОРИ РИЗИКУ ДЕЗАДАПТАЦІЇ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ЯК ОСНОВА МОДЕЛЮВАННЯ СИСТЕМИ РАННЬОГО ПСИХОЛОГІЧНОГО ВТРУЧАННЯ
DOI:
https://doi.org/10.32782/3041-2005/2026-2.48Ключові слова:
психоемоційний стан, військовослужбовці, дезадаптація, посттравматичний стресовий розлад, бойовий стрес, психоемоційний моніторинг, раннє психологічне втручання, ментальне здоров’яАнотація
У статті представлено результати комплексного дослідження психоемоційних індикаторів ризику дезадаптації військовослужбовців, які виконують бойові завдання в зоні застосування сил, та обґрунтовано можливість їх використання як основи для моделювання системи раннього психологічного втручання. Актуальність дослідження зумовлена зростанням психоемоційного навантаження в умовах пролонгованого бойового стресу та необхідністю переходу від реактивної до превентивної моделі психологічного супроводу. Метою дослідження є виявлення структури та прогностичної значущості психоемоційних показників військовослужбовців і розроблення на цій основі структурно-функціональної моделі системи раннього психологічного втручання. У дослідженні взяли участь 41 військовослужбовець. Використано комплекс теоретичних, психодіагностичних і статистичних методів. Застосовано шкалу ситуативної тривожності Ч. Спілбергера (STAI), експрес-опитувальник дезадаптивності (О. Приходько), методику первинного скринінгу ПТСР та інструмент оцінки стрес-факторів військової служби. Статистична обробка здійснювалася з використанням описової статистики, кореляційного, регресійного та медіаційного аналізів. Результати засвідчили системний характер взаємозв’язків між показниками тривожності, посттравматичних симптомів і дезадаптивності. Множинний регресійний аналіз визначив посттравматичні симптоми як ключовий предиктор дезадаптації (p < 0,001). Медіаційний аналіз підтвердив повну опосередковану модель, відповідно до якої вплив інтенсивності стрес-факторів на дезадаптацію реалізується через формування посттравматичних симптомів. На основі отриманих результатів запропоновано багаторівневу модель системи раннього психологічного втручання, спрямовану на своєчасну ідентифікацію та стабілізацію посттравматичних проявів на доклінічному етапі. Встановлено, що саме посттравматичне реагування виступає центральним механізмом трансформації бойового стресу у дезадаптаційний стан, що визначає пріоритетність превентивного психологічного моніторингу в системі збереження ментального здоров’я військовослужбовців
Посилання
Асєєва Ю. О., Аймедов К. В., Яцишина А. М. Вплив воєнних дій на розвиток ПТСР у військовослужбовців. Габітус. 2024. Вип. 63. С. 137–141 DOI DOI https://doi.org/10.32782/2663-5208.2024.63.23
Заворотний В. І. Характеристика бойових стресорів гібридної війни на сході України. Медична психологія. 2017. № 2. С. 98–100. URL: http://www.mps.kh.ua/archive/2017/2/20
Кальниш В. В., Мальцев О. В. Вплив психотравмуючих чинників зовнішнього середовища на переживання комбатантів, служба яких проходила в умовах бойових дій. Укр. мед. Часопис. 2020. № 5 (139). С. 1–4. URL: https://doi.org/10.32471/umj.1680-3051.139.191218
Міністерство охорони здоров’я України. Концепція розвитку системи психічного здоров’я в Україні до 2030 року. Київ, 2022. URL: https://moz.gov.ua
Національна програма психічного здоров’я та психосоціальної підтримки в умовах війни. Київ, 2023. URL: https://www.kmu.gov.ua
Немцова В. Д., Потейко П. І., Риндіна Н. Г., Березняков В. І., Корчевська Г. І., Кравчук С. Л. Посттравматичний стресовий розлад та причини його виникнення серед осіб, які мають досвід участі в бойових діях. Вісник медицини, психології та фармації, 2025. № 1. С. 43–50. DOI: https://doi.org/10.20998/BMPP.2024.01.05
Толмачов О. А. Вплив бойових дій на ментальне здоров’я військовослужбовців: можливості державного управління у забезпеченні дієвості захисних механізмів. Наукові перспективи. 2025. № 1 (55). С. 524–535.DOI: https://doi.org/10.52058/2708-7530-2025-1(55)-524-535
American Psychiatric Association. Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders (5th ed.). Arlington, VA: American Psychiatric Publishing, 2013. 991 p. DOI: https://doi.org/10.1176/appi.books.9780890425596
Bonanno G. A. Loss, trauma, and human resilience: Have we underestimated the human capacity to thrive after extremely aversive events? American Psychologist. 2004. Vol. 59 (1). P. 20–28. DOI: https://doi.org/10.1037/0003-066X.59.1.20
Brewin C. R., Andrews B., Valentine J. D. Meta-analysis of risk factors for posttraumatic stress disorder in trauma-exposed adults. Journal of Consulting and Clinical Psychology. 2000. Vol. 68 (5). P. 748–766. DOI: https://doi.org/10.1037/0022-006X.68.5.748
Karaman N., Watson J. C. Examining associations among trauma exposure, resilience, and posttraumatic growth. Journal of Counseling & Development. 2017. Vol. 95 (4). P. 455–467. DOI: https://doi.org/10.1002/jcad.12153
Lazarus R. S., Folkman S. Stress, Appraisal, and Coping. New York: Springer Publishing Company, 1984. 365 р.
Levine S. Z., Laufer A., Stein E., Hamama-Raz Y., & Solomon Z. Examining the relationship between resilience and posttraumatic growth. Journal of traumatic stress. 2009. Vol. 22 (4). Р. 282–286. DOI: https://doi.org/10.1002/jts.20409
Roberts N. P., Kitchiner N. J., Kenardy J., Bisson J. I. Early psychological intervention to treat acute traumatic stress symptoms. Cochrane Database of Systematic Reviews. 2010. Vol. 3. Article №: CD007944. DOI: https://doi.org/10.1002/14651858.CD007944.pub2
Spielberger C. D. Manual for the State-Trait Anxiety Inventory (Form Y). Palo Alto, CA: Consulting Psychologists Press. 1983. 76 p.
World Health Organization. Doing What Matters in Times of Stress: An Illustrated Guide. Geneva: WHO, 2022. URL: https://www.who.int/publications/i/item/9789240003927
Yehuda R. Post-traumatic stress disorder. The New England Journal of Medicine. 2002. Vol. 346 (2). P. 108–114. DOI: https://doi.org/10.1056/NEJMra012941
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.
