ФАКТОРНА МОДЕЛЬ ҐЕНДЕРНОЇ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ СТРЕСОРЕАКТИВНОСТІ В УМОВАХ СОЦІАЛЬНОЇ НЕСТАБІЛЬНОСТІ

Анотація

У статті представлено результати теоретико-емпіричного дослідження ґендерної диференціації стресореактивності в умовах соціальної нестабільності. Актуальність проблеми зумовлена зростанням інтенсивності та пролонгованості стресових впливів у сучасному соціальному просторі, що супроводжуються трансформацією рольових очікувань і нормативних сценаріїв. Теоретичну основу роботи становлять транзакційна модель стресу, концепції копінг-поведінки та положення сучасної ґендерної психології, які дозволяють розглядати стресореактивність як багатовимірний процес, модифікований соціокультурними детермінантами. Метою дослідження було побудувати факторну модель ґендерної диференціації стресореактивності та визначити латентні компоненти організації механізмів адаптації у чоловіків і жінок. У дослідженні взяли участь 52 особи юнацького віку (18–24 роки). Використано Шкалу сприйнятого стресу (PSS-10), методику вивчення характерологічних рис особистості та тест BASIC Ph. Обробка даних здійснювалася методом головних компонент із варімакс-обертанням. У результаті виділено три фактори, що пояснюють 68,4 % загальної дисперсії: емоційно-реактивний, регулятивно-ресурсний та соціально-експресивний профілі. Встановлено, що у жінок системоутворюючим виступає емоційно-афективний компонент, інтегрований із соціальною підтримкою, тоді як у чоловіків домінує когнітивно-регуляторний блок, пов’язаний із самоконтролем і мобілізацією ресурсів. Отримані результати засвідчують, що ґендер виступає не прямим детермінантом рівня стресу, а модератором структурної організації копінг-механізмів. Практична значущість полягає у можливості розробки ґендерно- чутливих програм психологічної підтримки в умовах соціальної нестабільності