ДІАХРОНІЧНИЙ ОГЛЯД ДОСЛІДЖЕННЯ ПАРЕНТИФІКАЦІЇ В ЗАРУБІЖНІЙ ТА ВІТЧИЗНЯНІЙ ПСИХОЛОГІЇ

Анотація

У статті здійснено комплексний теоретико-методологічний аналіз становлення та розвитку поняття «парентифікація» в межах зарубіжного та вітчизняного наукового дискурсу. Метою роботи є ретроспективний огляд еволюції поглядів на інверсію ролей у дитячо-батьківських стосунках: від перших клінічних описів у межах системної сімейної терапії до сучасних багатофакторних моделей. Методологія дослідження ґрунтується на системному, структурно-функціональному, культурно-психологічному, діяльнісному й особистісно-орієнтованому підходах, із використанням таких методів, як порівняльний аналіз, узагальнення та індукція. Наукова новизна полягає у спробі комплексного теоретичного осмислення світового досвіду. У межах діахронічного підходу виокремлено ключові етапи концептуалізації феномена: класичний етап, де парентифікація розглядалася як порушення сімейної етики та ієрархії; етап емпіричної верифікації, на якому було розроблено типологію (інструментальна та емоційна парентифікація), інструменти кількісного вимірювання та етап локальної адаптації, де феномен досліджується крізь призму соціальних трансформацій, трансгенераційних травм та специфіки українського соціокультурного контексту. Особливу увагу приділено порівнянню підходів до розуміння деструктивного та адаптивного потенціалу парентефікації. Висновки статті підкреслюють необхідність подальшої інтеграції історичного досвіду задля розробки сучасних програм психологічної корекції осіб, які пережили досвід ранньої дорослості